НЕПЕРЕРВНИЙ САМОРОЗВИТОК МАЙБУТНІХ РЯТУВАЛЬНИКІВ ЯК СОЦІАЛЬНА ПОТРЕБА

Abstract

У статті представлено результати науково-теоретичного дослідження неперервного саморозвитку. З’ясовано, що існує складність у розмежуванні предмета вивчення «саморозвитку», оскільки це поняття науковцями залежно від наукової сфери застосування трактується як розвиток, рух, спрямованість, спроможність, діяльність, бажання, активність. Зокрема, у філософському контексті поняття саморозвитку тлумачиться як першочергова соціальна проблема, що вимагає достеменного осмислення й виникає внаслідок внутрішньоособистісної свободи, сприяючи зміні особистісних станів, де кожен наступний відповідає повнішому, багатшому, досконалішому буттю; у психологічному – як своєрідна діяльність людини, що виявляється в активній позиції щодо зовнішнього світу, а тому може бути описаною за допомогою визначеного психологічного механізму; у педагогічному – як особистісне бажання індивіда підвищити рівень власної компетентності за допомогою певних видів діяльності, що сприяють їх удосконаленню чи формуванню. Установлено, що неперервний саморозвиток у професійному становленні особистості є першочерговим завданням, а її прагнення до постійного вдосконалення та розвитку є важливою передумовою самоствердження та самореалізації. Визначено поняття «неперервний саморозвиток майбутніх рятувальників у галузі безпеки людини» як складний, свідомий, неперервний та динамічний процес, спрямований на самоорганізацію, самовиховання, самоосвіту й реалізацію потенціалу на шляху досягнення компетентності й професіоналізму в ситуаціях невизначеності. Розуміння фахівцями служби цивільного захисту особливостей неперервності саморозвитку та його векторності сприяє самореалізації їх особистісних цінностей, формуванню компетентності, створенню позитивного іміджу, уникненню негативних психоемоційних навантажень.