УКРАЇНСЬКА МОВА ПОЕТИЧНОГО КІНО ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ ОСМИСЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТИ

Abstract

Стаття присвячена питанню статусу української мови в кінематографі періоду поетичного кіно. Зауважено, що український кінематограф періоду поетичного кіно є документальним свідченням того, як мову на екрані перетворювали на знаряддя знищення національнокультурної ідентичности, як намагалися не допускати, щоб українська мова стала основою самоідентифікації українців. У статті розглянуто фільми поетичного кіно та зазначено, що на сьогодні вони є важливим аспектом осмислення національно-культурної ідентичности. У статті проаналізовано історичний період розвитку кіноматографа. Досліджено українську мову фільмів та розвиток українського кіномистецтва того періоду поетичного кіно. Окреслено заборону та знищення україномовних фільмів періоду поетичного кіно, віднайдення і відновлення їх сьогодні. Виокремлено фільми, які пройшли процес імперського «присвоєння», зокрема «За двома зайцями», «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу» тощо, та проаналізовано долю їхніх україномовних версій. Також виокремлено фільми періоду поетичного кіно, які заборонені до показу через ідеологічну спрямованість, зокрема фільми Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою» тощо. Закцентовано, що сьогодні ми повинні говорити про ці заборонені фільми поетичного кіно, оскільки це про багатство й красу української культури і мови та про повернення нашої історії. Зроблено висновок, що заборона української мови у кінематографі мала серйозні наслідки для української культури та мови, зменшувала покази фільмів українською мовою, а отже сприяла асиміляції українців. Сьогодні відновлення фільмів поетичного кіно є важливою частиною збереження української культурної спадщини і символізують боротьбу за збереження української мови та національно-культурної ідентичности загалом.