ГЕНЕЗА СТАНОВЛЕННЯ МОВИ ВІЙНИ В ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНОМУ ТА ІСТОРИКО-ХУДОЖНЬОМУ КОНТЕКСТІ (УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД)

Abstract

Статтю присвячено генезі мови війни, її історико-політичним та історико-художнім етапам становлення і функціям в лінгвополітичній синергетиці. Виявлено та обґрунтовано вісім етапів еволюції мови війни, яким притаманне специфічне прагматичне навантаження. Перший етап (період Першої світової війни, 1914–1918 рр.) позначений увагою до мови війни як: 1) інструмента ідеологічного впливу та конструювання суспільної думки щодо тривалого ведення воєнних дій (зокрема, у Франції, Італії та Австрії); 2) засобу залякування (у Великій Британії); 3) риторичного прикриття, що опирається на історичні паралелі (в Німеччині); 4) тригера мовного зсуву, що спричинив хвилю патріотизму і ксенофобії (у Сполучених Штатах); 5) інструмента централізованої, узгодженої інформаційної політики (у межах Російської імперії); 6) засобу придушення національної свідомості у формі цензури (в Україні). На другому етапі (період “втраченого покоління”, 1920–1930 рр.) відбувся поворот до мовного вираження, що відтворює психологічну травму. На третьому етапі (період Другої світової війни, 1939–1945 рр.) мова постає засобом дипломатичного прикриття агресії та легітимації злочинів проти людства замаскованих під риторику миру. Четвертий етап (період Голокосту, 1933–1945 рр.) тяжіє до аналізу мови війни крізь призму досвіду геноциду, масових переслідувань і втрати людської гідності. Протягом п’ятого етапу становлення мови війни (період Революції Гідності, 2013–2014 рр.) мова набуває форми суспільного протесту, громадянської солідарності, національної єдності. Шостий етап (період травматичної нарації, 2014–2022 рр.) передбачає інтерпретацію колективної травми засобами мови війни. На сьомому етапі (період російсько-української війни, з 2022 року) мова війни слугує засобом політичного тиску, інструментом міжнародних відносин та чинником міжнародно-політичної консолідації. Восьмий етап (період героїзму та гуманності, з 2022 року) репрезентує мову війни у воєнній прозі. Новизна представлених результатів дослідження полягає і в тому, що вперше вивчено функції мови війни у межах лінгвополітичної синергетики: цензурно-пропагандну, інтроспективно-антимілітарну, політико-ідеологічну, екзистенційно-документальну, ідентифікаційно-нормативну, травматично- рефлексивну, дипломатично-правову, гуманістично-комунікативну.