ЛІНГВІСТИКА ВІЙНИ: ВИНИКНЕННЯ, КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА ВЕКТОРИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ

Abstract

Статтю присвячено становленню нової міждисциплінарної галузі – лінгвістики війни, зосібна її виникненню, концептуалізації і визначенню векторів подальшого розвитку в межах лінгвополітичної синергетики. Виявлено, що сучасна лінгвістика війни розгортається навколо трьох ключових принципів – антропоцентризму, воєнноцентризму та функціоналізму. Епістема антропоцентризму в лінгвістиці війни постає не як догматична категорія, а як один із можливих підходів до аналізу мови війни крізь досвід людини. Встановлено, що воєнноцентризм є одним із дослідницьких принципів, у межах якого війна є центральним чинником політичних і соціальних трансформацій, що вибудовують нові моделі державності. Цей підхід враховує силу ідеології, зумовлену її тісним зв’язком з мовою. Обґрунтовано, що функціоналізм як дослідницький підхід у рамах лінгвістики війни розглядає мову війни як відкриту систему, що виникає і функціонує у взаємодії з історико-політичним та історико-художнім середовищем. Новизна представлених результатів дослідження полягає і в тому, що в межах функціоналізму вперше вивчено його ключові принципи, зокрема: історико-політичної зумовленості, що трактує мову війни як чинник історико-політичного впливу, який вибудовує дискурсивне поле війни; комунікативної цілеспрямованості, що передбачає розгляд мови війни як засобу конструювання суспільної свідомості; контекстуальної динаміки, що орієнтована на варіативність засобів мови війни відповідно до специфіки використання та видів комунікації (дипломатична, воєнна, соціальна, міжкультурна, художня тощо); прагматичної функціональності, яка визначає мову війни як інструмент досягнення стратегічних і тактичних цілей у процесі комунікативної взаємодії; емоційно-смислової напруги, що розкриває потенціал мови війни викликати екзистенційні переживання; соціолінгвістичної інтеграції, що передбачає аналіз мови війни у взаємозв’язку з соціальними змінами, механізмами консолідації або поляризації суспільства; конфліктологічної детермінації, яка зосереджена на мові війни як чиннику ескалації або деескалації конфлікту і досліджує її роль у легітимації воєнних дій, формуванні образу ворога, обґрунтуванні політичних рішень. З’ясовано, що інтеграція філософських засад і концепцій формує цілісне концептуальне підґрунтя лінгвістики війни як міждисциплінарної галузі, що досліджує взаємозв’язки мови й суспільства з огляду на збройне протистояння між державами. Такий підхід уможливлює виявити функції мови війни на різних етапах її історичного розвитку – від цензурно-пропагандної в період Першої світової війни (1914–1918 рр.) до гуманістично-комунікативної в епоху героїзму та гуманності (від 2022 року), а також окреслити механізми її впливу на суспільну свідомість, політичні процеси й формування дискурсивних моделей, що легітимують або ставлять під сумнів правомірність війни як соціального явища. Синтез залучених принципів і підходів уможливив не лише теоретичне обґрунтування лінгвістики війни як самостійної міждисциплінарної галузі, а й формулювання її мети, визначення ключових складових, систематизацію методів дослідження та виокремлення векторів подальшого розвитку.