Конституційні гарантії у воєнний час, між потребами безпеки та захистом прав людини

Abstract

У статті досліджено дилеми співвідношення прав людини та національної безпеки в умовах війни. Акцент зроблено на проблемі пошуку оптимального балансу між захистом державних інтересів та дотриманням основоположних свобод громадян. Розглянуто випадки, коли вимоги безпеки вступають у суперечність із конституційними правами, а також окреслено ключові правові та етичні виклики, що виникають під час прийняття рішень у кризових ситуаціях. Проаналізовано механізми забезпечення прав людини в умовах надзви чайних загроз, зокрема інструменти конституційного та міжнародного права, що дозволяють державам обмежувати окремі свободи, водночас не порушуючи базові стандарти правозахисту. Наведено історичні приклади регулювання правового режиму воєнного часу у Великій Британії та США після Першої та Другої світових війн, що демонструють реакції демократичних країн на загрози національній безпеці. Окремо охарактеризовано вплив сучасних військових конфліктів на обсяг дозволених обмежень прав і свобод, а також підкреслено роль міжнародного права та глобальних правозахисних інституцій у визначенні меж таких обмежень. Особливу увагу приділено українському досвіду правового регулювання під час воєнного стану. Проаналізовано положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», що допускає тимчасове звуження окремих прав задля захисту держави, водночас вимагаючи пропорційності та відповідності міжнародним нормам. Розглянуто також практику Європейського суду з прав людини, яка формує орієнтири щодо допустимості обмежень у періоди загроз. Стаття пропонує комплексний аналіз механізмів взаємодії між безпекою та захистом прав людини у воєнний час, наголошуючи на важливості верховенства права, прозорості державних рішень та створення ефективних інструментів контролю