Інститути громадянського суспільства й омбудсман як суб’єкти адаптивного й антикризового управління

Abstract

Проведений концептуальний аналіз термінів «адаптивне управління» та «антикризове управління» засвідчив відсутність уніфікованого підходу до їх визначення. Це стало підставою для формулювання авторських трактувань понять: адаптивне управління є превентивним процесом, що спрямоване на запобігання кризовим явищам, подіям чи періодам, коли необхідно застосовувати антикризові механізми управління. Антикризове управління охарактеризовано як процес приведення керованої підсистеми в рух за рахунок дієвого функціонування керуючої підсистеми (суб’єктів). Зважаючи на функціональне спрямування інститутів громадянського суспільства й омбудсмана як суб’єктів публічного управління, установлено відмінності між процесами впровадження цими суб’єктами механізмів адаптивного і антикризового. Конкретизовано, що різниця між цими видами управління полягає як в їх сутності, так і в напрямку, рівні та результаті змін керуючої та керованої підсистем. Виявлено, що ефективність реалізації потенціалу інститутів громадянського суспільства й омбудсмана залежить від вчасності реагування на кризові ситуації та забезпечення захисту прав громадян, що має сприяти розвитку демократичних механізмів управління. З огляду на це із застосуванням синергетичного підходу запропонована модель взаємодії між інститутами громадянського суспільства й омбудсманом. Ця модель взаємодії відзначається рівневістю та базується на синергії компетенцій і ресурсів. Визнано, що досягти оптимального функціонування керованої підсистеми (у зоні стійкості) можливо за умови створення її адаптивного потенціалу. Це забезпечує результативність функціонування керуючої підсистеми управління, створюючи основу для її виваженої взаємодії з керованою підсистемою. Визначено основні проблеми реалізації потенціалу інститутів громадянського суспільства та омбудсмана в Україні, а також перспективні напрямки їхнього розвитку. Серед них визначено створення єдиних інформаційних платформ, розвиток координаційних структур між громадянським суспільством і державою, розширення правових механізмів омбудсмана. Наголошено, що зростання потенціалу цих інститутів повинно базуватися на інтеграції ресурсів, формалізації співпраці та посиленні інституційної спроможності, спрямованої на забезпечення сталого демократичного розвитку Україні