Вивчення історії української мови крізь призму шкільного курсу

Abstract

Ефективний результат загальної середньої освіти — сформу вати національно-свідому особистість, такого громадянина держави, який матиме повагу до надбань культури, історії рідного краю і мови. Саме останні три компоненти є тим оберегом й орієнтиром, на які сфокусована гуманітарна складова навчання у школі. Зміни, що спостерігаємо із впровадженням новітніх підходів в освітній царині (НУШ, профільний рівень, програма «Інтелект України» та ін.), сприяють кінцевій меті – застосуванню набутих навичок та умінь у життєвій практиці і в комунікативній діяльності, а також вихованню патріотично налаштованих школярів, особливо в теперішніх умовах, коли на шальки терезів поставлено долю країни, її буття. Роль мови у збереженні національної ідентичности залишається знаковою. Відповідно метою учителя-словесника (як зазначено у вимогах до освітніх програм і пояснювальних записках) є дати не лише теоретичні знання з мовознавства, а доповнити їх елементами історії мови, аби здобувач освіти міг бути обізнаним у процесах мовотворення, знати ключові етапи розвитку української літературної мови, що в подальшому допоможуть протистояти маніпулятивній інформації і розуміти, наскільки аргументовані, науково обґрунтовані знання з культури, історії і мови стоять на обороні творення української політичної нації загалом. Відтак у статті простежено відповідність між пропонованими темами в навчальних програмах і підручним матеріалом із дисципліни «Українська мова» від 5 до 11 класів і з’ясовано, що наскрізним орієнтиром упродовж усього вивчення курсу залишається ціннісне ставлення до мови як державотворчого чинника і як чинника національної ідентичности. Аналізуючи навчальний матеріал, звернено увагу на приявність інформації з історії української мови і її розвитку. Виявлено, що не в усіх підручниках є такі елементи, а ті, які запропоновано, містять певні недохопи й неперевірену інформацію щодо етимологічних розвідок, потрактування глотогенезу української літературної мови, що в подальшому створює хибне бачення її розвитку загалом і нерозуміння тих змін, які формують мовну картину українця і його мовну особистість зосібна.