Електромагнітна стійкість критичної інформаційної інфраструктури: фізичний аспект захисту

Abstract

Сучасна збройна агресія докорінно змінила вимоги до безпеки стратегічних об'єктів. Сьогодні система цивільного захисту (ЦЗ) стикається не лише з традиційними кібератаками, а й з комплексним фізичним впливом на критичне технічне обладнання. Досвід ведення бойових дій показує, що ворог активно використовує електромагнітний спектр як окреме поле бою. Головну загрозу у цьому контексті становить інтенсивне застосування противником засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), що діють дистанційно та охоплюють великі території. Такі засоби здатні не лише «глушити» оперативний зв’язок підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), що критично впливає на координацію рятувальних операцій, а й спричиняти незворотне виведення з ладу складної мікропроцесорної техніки через імпульсні наведення. Слід враховувати, що об’єкти критичної інфраструктури (енергоблоки, вузли зв’язку, логістичні центри) мають складну архітектуру, де фізичне пошкодження одного датчика або програмованого логічного контролера може призвести до масштабної техногенної аварії. Ураховуючи ці виклики, підготовка майбутніх фахівців за спеціальностями F3 «Комп’ютерні науки» (КН) та F5 «Кібербезпека та захист інформації» (КБ) потребує перегляду традиційних підходів. Вони повинні не лише володіти програмуванням, а й чітко розуміти фізичну природу цих загроз, знати межі стійкості напівпровідникових елементів та вміти проектувати системи, що здатні функціонувати в умовах сильних електромагнітних завад. Адже захист інформації в умовах сучасної війни вимагає не лише цифрової безпеки, а й глибокого знання фізичних основ стійкості електронного обладнання.