Політика історичної пам’яті в незалежній Україні: деколонізація, дерусифікація, національна ідентичність

Abstract

Метою статті є комплексний аналіз політики історичної пам’яті в незалежній Україні крізь призму процесів деколонізації, деруси фікації та формування національної ідентичності. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема аналіз і синтез, порівняльний метод, інституційний підхід, а також методи системного та структурно-функціонального аналізу, що дозволили дослідити політику пам’яті як комплексне явище. У результаті встановлено, що політика історичної пам’яті в Україні еволюціонувала від декомунізації до ширших процесів деколонізації та дерусифікації, які набули системного характеру після 2022 року. Доведено, що нормативно-правове забезпечення цих процесів, зокрема закони 2015 та 2023 років, створило інституційні механізми трансформації символічного простору та історичного наративу. Виявлено, що деколонізація і дерусифікація функціонують як взаємо пов’язані елементи єдиної стратегії, спрямованої на подолання імперської спадщини та формування нової моделі колективної пам’яті. Обґрунтовано, що політика історичної пам’яті виступає ключовим чинником формування сучасної української національної ідентичності, впливаючи на консолідацію суспільства в умовах війни. Встановлено, що поєднання інституційних і культурно-символічних механізмів забезпечує цілеспрямований вплив держави на ідентифікаційні процеси. З’ясовано, що ефективність політики пам’яті залежить від узгодженості державних і суспільних ініціатив, що визначає її довгостроковий вплив на трансформацію колективної ідентич ності. Практична значимість результатів полягає у можливості їх використання для вдосконалення державної політики у сфері історичної пам’яті, розроблення гуманітарних стратегій та подальших наукових досліджень проблем національної ідентичності.