Please use this identifier to cite or link to this item: https://sci.ldubgd.edu.ua/jspui/handle/123456789/17970
Full metadata record
DC FieldValueLanguage
dc.contributor.authorЛозинський, Андрій Федорович-
dc.contributor.authorЛаврецький, Роман Вікторович-
dc.date.accessioned2026-05-28T09:45:17Z-
dc.date.available2026-05-28T09:45:17Z-
dc.date.issued2026-
dc.identifier.issn3041-1319-
dc.identifier.issn3041-1327-
dc.identifier.urihttps://sci.ldubgd.edu.ua/jspui/handle/123456789/17970-
dc.description.abstractСтаття присвячена висвітленню історичних аспектів формування системи соціального захисту насе лення від античності до кінця ХІХ ст. Обґрунтовано, що сучасна соціальна політика держави неможлива без урахування історичного досвіду, адже саме він визначає еволюцію принципів соціальної солідарності та відповідальності між державою, громадою і особою. Автори статті доводять, що у сучасній науковій літературі недостатньо висвітлені та систематизовані механізми переходу від релігійно-благодійних практик до інституціоналізованих державних моделей соціального страхування наприкінці ХІХ ст. Встановлено, що на ранніх етапах розвитку суспільства соціальний захист мав несистемний характер і проявлявся у формах особистої доброчинності, родинної підтримки та громадської взаємодопомоги. Показано, що у державах Стародавнього Сходу, Греції та Риму виникають перші елементи державного регулювання допомоги нужденним, зокрема у вигляді роздач хліба та діяльності громадських фондів. У середньовіччі в Європі провідну роль у соціальній підтримці відігравала християнська церква, яка організовувала притулки, лікарні та благодійні установи. Водночас розвивалися форми цехової взаємодопомоги та громадської опіки. Доведено, що у XIV–XVII ст. відбувається поступове юридичне оформлення соціальної допомоги, з’являються перші державні та муніципальні механізми підтримки населення, хоча вони часто поєднувалися з репресивними заходами щодо бідняків. У Східній Європі діяло чимало законів, які забороняли професійне жебрацтво, а місцеві органи самоврядування великого значення приділяли питанням профілактики та боротьби з проявами соціальної патології, такими, як пияцтво, проституція та інфатицид. В епоху Просвітництва утверджується ідея соціальної відповідальності держави та права людини на допомогу. Особливу увагу приділено переходу у другій половині ХІХ ст. від благодійності до інституціоналізованих систем соціального страхування, що стало підґрунтям сучасних моделей соціального захисту. Зроблено висновок, що розвиток соціального захисту є результатом тривалої еволюції від морально-етичних норм до правових гарантій і відображає зростання ролі держави у забезпеченні соціальної безпеки населення.en_US
dc.publisherПублічне управління та соціальна робота. 2026. №1(7). С. 180-186.en_US
dc.subjectсоціальний захистen_US
dc.subjectісторія соціальної політикиen_US
dc.subjectсоціальна допомогаen_US
dc.subjectблагодійністьen_US
dc.subjectдержавне регулюванняen_US
dc.subjectцерковна опікаen_US
dc.subjectсоціальне страхуванняen_US
dc.subjectвзаємодопомогаen_US
dc.subjectсоціальна відпові дальність державиen_US
dc.subjectґенеза соціального захистуen_US
dc.titleІсторичні аспекти формування системи соціального захисту населення (від епохи античності до кінця хіх ст.)en_US
dc.title.alternativeHISTORICAL ASPECTS OF THE FORMATION OF THE SOCIAL PROTECTION SYSTEM (FROM ANTIQUITY TO THE LATE 19TH CENTURY)en_US
Appears in Collections:2026
2026

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Лозинський_Лаврецький.pdf527.11 kBAdobe PDFView/Open


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.