РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО РЕАГУВАННЯ ПЕРСОНАЛУ ДСНС У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Abstract

В умовах зростання кількості надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру ефективність реагування персоналу Державної служби України з надзвичайних ситуацій визначається не лише рівнем матеріально-технічного забезпечення та професійної підготовки, але й психологічними ресурсами, серед яких ключове місце займає резильєнтність. Метою статті є теоретико-експериментальне дослідження резильєнтності як складової професійної придатності фахівців оперативно-рятувальних служб. У дослідженні використано комплекс валідних психодіагностичних методик, зокрема: шкалу резильєнтності Connor–Davidson (CD-RISC), опитувальник копінгстратегій Brief-COPE, методику «САН», опитувальник особистісних рис MiniIPIP та шкалу генералізованої тривожності GAD-7. У вибірку увійшли 46 рятувальників віком від 25 до 55 років, які мають практичний досвід роботи в умовах надзвичайних ситуацій. Для визначення взаємозв’язків між показниками резильєнтності та іншими психологічними характеристиками застосовано кореляційний аналіз. Результати дослідження засвідчили, що резильєнтність тісно пов’язана з адаптивними копінг-стратегіями, емоційною стабільністю та здатністю підтримувати оптимальний психофізіологічний стан у стресових умовах. Вищий рівень резильєнтності сприяє ефективному прийняттю рішень, збереженню психологічної рівноваги та продуктивності діяльності в умовах ризику та невизначеності. Натомість низький рівень резильєнтності асоціюється з дезадаптивними стратегіями подолання, підвищеним рівнем тривожності та ризиком професійного вигорання. Встановлено, що резильєнтність виступає ключовим психологічним чинником забезпечення ефективності професійної діяльності фахівців оперативно-рятувальних служб. Отримані результати підкреслюють необхідність розроблення та впровадження програм психологічної підготовки і супроводу, спрямованих на розвиток резильєнтності у фахівців, діяльність яких відбувається в екстремальних умовах.