СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В СФЕРІ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ ТА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Abstract

Переймаючи світовий досвід, для формування вітчизняної моделі соціальної політики, Україна прагне створити рівні умови для реалізації життєдіяльності своїх громадян. В першу чергу це стосується осіб, що мають обмежені фізичні можливості чи інвалідність, проблема інтеграції яких в соціум залишається актуальною. Метою статті є аналіз соціальної політики України в сфері забезпечення державної підтримки розвитку та навчання дітей з особливими потребами. В цьому контексті розглянуто запровадження послуги раннього втручання та створення інклюзивно-ресурсних центрів. Обидві програми реалізовують загальну мету – сприяння соціальній інтеграції дітей з вадами розвитку використовуючи при цьому спеціальні технології і методи відповідно до специфіки діяльності установи. За результатами дослідження можна констатувати, що державою закладене законодавче та організаційно-технічне підґрунтя для забезпечення права дітей на розвиток та на задоволення освітніх потреб. Зазначено, що нормативно-правове забезпечення потребує подальшого вдосконалення. З’ясовано, що створені мережі раннього втручання та інклюзивно-ресурсних центрів активно розвиваються і важливим завданням залишається залучення до них якомога ширшого кола осіб, які потребують підтримки. Визначено потребу у міжвідомчій взаємодії та узгодженні змісту послуг, що надаються системою раннього втручання (Міністерство соціальної політики) та інклюзивно-ресурсними центрами (Міністерство освіти та науки). Сьогодні діяльність інклюзивно-ресурсних центрів стосується дітей віком від 0 років, які є потенційними учасниками раннього втручання. В областях, в яких наявні дві програми, має місце певне дублювання функцій та перетин в змісті послуг. Звернено увагу на важливість створення механізмів підвищення професійної компетентності фахівців та якості послуг, що ними надаються.