Роль саморефлексії у розвитку академічної доброчесності викладача вищої школи

Abstract

У статті досліджено саморефлексію викладача як важливий чинник розвитку культури академічної доброчесності у вищій освіті. Академічна доброчесність розглядається не лише як дотримання законодавчих норм таких як уникнення плагіату, забезпечення прозорого оцінювання та взяття на себе відповідальності за результати викладання та наукових досліджень, але й як формування моральної культури, що ґрунтується на цінностях, етичній усвідомленості та саморегуляції. Мета статті полягає у з’ясуванні ролі саморефлексії у розвитку культури академічної доброчесності викладача вищої школи та визначенні практичних інструментів, що сприяють формуванню рефлексивної й академічної культури педагога. Саморефлексія трактується як процес критичного осмислення власної педагогічної практики, оцінювання сильних і слабких сторін та визначення напрямів професійного розвитку. Вона виконує функцію внутрішнього контролю та моральної регуляції, сприяє чесності, справедливості й довірі у взаємодії зі здобувачами освіти. До ефективних стратегій належать: ведення рефлексивного щоденника, використання відеорефлексії занять, складання портфоліо, застосування SWOT-аналізу та цифрових платформ. Ці інструменти не лише підвищують ефективність викладання, але й зміцнюють етичну основу освітньої діяльності, забезпечуючи прозорість і відповідальність в освітньому процесі. Зроблено висновок, що саморефлексія трансформує академічну доброчесність із зовнішньої вимоги у внутрішню цінність викладача, що гарантує сталість етичної культури у вищій школі. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на пошук ефективних підходів до інтеграції саморефлексії у щоденну професійну діяльність викладачів вищої школи, а також на організацію та проведення емпіричних досліджень щодо впливу саморефлексії на рівень академічної доброчесності викладачів та здобувачів освіти.