ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З БЕЗПРИТУЛЬНИМИ ДІТЬМИ

Abstract

У статті аналізується сутність і зміст ключових понять «соціальна робота» та «безпритульні діти». Наголошується на актуальності визначеної проблеми в надзвичайний для України час, пов’язаний із руйнівними наслідками війни. Обґрунтовується думка, згідно з якою дослідження проблематики соціальної роботи у запропонованому контексті варто здійснювати в руслі теоретико-методологічних засад філософсько педагогічного екзистенціалізму й герменевтики, а також ноології. Наголошено на необхідності використання різноманітних форм і методів, засобів запобігання дитячій безпритульності. Аргументовано викладено головні напрями запобігання дитячій безпритульності у контексті соціальної роботи, серед яких провідне місце посідають: матеріальна, соціальна, психологічна та морально-духовна соціалізація. Кожній із них дана розгорнута характеристика. Зроблено акцент на морально-духовному напрямку, адже безпритульні діти «хворіють» на бездуховність, недостатню сформованість сенсу свого буття в соціумі. Відчуваючи внутрішню пустоту, переживаючи власну непотрібність, самотність, дитина закривається в собі, шукаючи вихід у «втечі». Результатом такої «втечі» є асоціальність особистості дитини, її емоційна нестабільність, агресія, страх, недовіра до інших, відчуття невпевненості у собі, своїх вчинках, низька самооцінка. Зазначено, що морально-духовна соціалізація, передусім, виявляється в здатності батьків до духовної любові, споглядання та прагнення до вдосконалення, розвиненого почуття справедливості та соціальної відповідальності перед дитиною, збереження та розширення її духовного простору в усій життєдіяльності. Саме тому, цей напрям соціалізації є потужним запобіжником проти зростання дитячої безпритульності. На цій основі висвітлено основні види роботи соціальних служб, соціального працівника з безпритульними дітьми.