Формування культури академічної доброчесності через розвиток критичного мислення майбутніх науковців

Abstract

Стрімка цифровізація вищої освіти та розширення інформаційного простору суттєво трансформували феномен академічної доброчесності, змістивши його від сукупності зовнішніх регулятивних норм до складного етико-філософського концепту, що безпосередньо визначає якість наукового знання та професійну ідентичність дослідника. Метою статті є розкриття теоретичних засад і практичних підходів до формування культури академічної доброчесності майбутніх науковців через розвиток критичного мислення. В роботі наголошується, що становлення епістемологічної відповідальності та інтелектуальної чесності не може бути забезпечене виключно адміністративними механізмами контролю, а потребує інтеграції когнітивного та етичного складників в освітній процес. Критичне мислення розглядається як інструмент епістемологічного самоконтролю, методологічної рефлексії та інтелектуальної автономії, що дозволяє здобувачам уникати некритичного відтворення чужих ідей та чітко відмежовувати власні висновки від запозичених концепцій. Проаналізовано педагогічні стратегії, такі як проблемне навчання, кооперативні завдання, сократівський діалог, взаємне рецензування та ін., які поєднують розвиток аналітичних навичок із засвоєнням етичних стандартів, стимулюють самостійне мислення, співпрацю та методологічну прозорість. Окрему увагу приділено взаємодії з технологіями штучного інтелекту, підкреслено важливість критичної верифікації згенерованого контенту та необхідність прозорого й відповідального використання цифрових інструментів у науковій діяльності. Результати дослідження засвідчують, що інтеграція стратегій критичного мислення в освітній процес мінімізує ненавмисні порушення доброчесності, формує інтелектуальну самостійність та забезпечує перехід від формального дотримання правил до усвідомленої академічної чесності. Зроблено висновок, що синергія когнітивного й етичного вимірів формує цілісну дослідницьку компетентність, в якій академічна доброчесність постає як невід’ємний атрибут професійної наукової діяльності.